Табір у Підкамені, 2015 рік

       Табір. Для кожного це слово різне. Одні уявляють простір без краю і палатки на галявині, інші – веселу метушню і спільні трапези десь у горах, а ще хтось – те відчуття, коли завмирає серце, і легку усмішку, згадуючи давно минулі незабутні дні.

       Табір. Біля вершини Підкаменя. Дюжина друзів – і ці дні назавжди вкарбуються в пам'ять. Табір… ні, не табір, а незбагненна суміш навчання і відпочинку, праці і розваг, сміху й затишку. Тут знайшли своє місце і фізики, і хіміки, і економісти, і безліч інших, відданих своїй праці, людей. Все це породжує особливу атмосферу, яку не сплутаєш із нічим іншим. Ранкові пробіжки, ще коли холод стелиться по траві, гамір у їдальні, приглушений сміх до першої ночі, і, звісно, навчання.

       Це не літня школа, ні. Це місце, де ти сам вивчаєш те, що любиш. Теореми, доведення, довгі ланцюжки хімічних реакцій і безліч латинських назв флори і фауни. Години минають непомітно, ти не зогледишся, як пролетить час, і у своє право вступить відпочинок.

       Турніри по волейболу захоплюють, змагання по футболу притягують, і тоді вся околиця чує веселі вигуки. Теніс. Він займає вільні вечори, і коли м’ячик летить тобі на зустріч, все всередині немов перевертається від зосередженості та захвату. Бадмінтон у безвітряну погоду, напружені партії в шахи, де ферзі та королі миготять перед очима. А також всім відома гра «Що? Де? Коли?», де піддається випробуванню вся твоя логіка, а відповіді бувають неочікуваними і водночас простими.

       Це не табір, ні… Це місце, де найкращі моменти не планують, а найсмішніші жарти не записують, де немає суворих шкільних правил і довгих нудних годин, які інколи заповнюють тижні літа.

       Це не табір, ні… Це щось більше, де знаходить своє місце кожен, де нечутно стираються межі між класами, де інколи спиняєшся і розумієш, так, як зараз, не буде ніколи.

       Це незбагненна пригода, яка залишиться в пам'яті, житиме у спогадах, яка познайомить із новими людьми, подарує нові моменти, враження та ідеї. Це одне з тих місць, у якому, здавалося б, нічого не змінюється, і де кожен знаходить свій власний маленький світ.

       Ці моменти… вони неповторні, їх буває багато, але водночас усі вони різні. У свої найгірші дні ти повертаєшся до цих спогадів знову і знову, заново переживаєш усі пригоди і враження.

       Цінуйте їх. Цінуйте ці моменти, мов найдорожче в світі, не забувайте про них, не закидайте в найглибший закуток свідомості, повертайтеся туди раз за разом так, як хочеться повернутися в Підкамінь.